мабуть, залежить більше яка родина була і від чого йдеш, я впевнена, що зробила вірно, в тому числі і для малої, бо нахолєру їй психічка мама та скандали, але розумію, що дечого все ж таки не можу компенсувати
як приклад - вона з татом влітку їздила відпочивати і вперше побачила пінгвінів, мене при цьому не було, ми влітку вперше були в карпатах, прогулянки, її восторгі, при цьому не було її тата
тобто коли ти розлучаєшся, ти, по суті, приймаєш той факт, що тепер тобі нема з ким ділити емоції від дитини (гарні малюночки, стійка на голові, оцінки...), бо з колишнім ти це робити не хочеш, з батьками в моєму випадку так само, а теперішньому ну можна розказати, але буйної емоції не викличе, бо це не його дитина, плюс до цього всі емоції дитини будуть йти лише на тебе, бо ти проводиш з нею більшість часу, тобто не можна буде по приходу додому сказати, що ти труп і розберіться самі
але і сказати, що це завжди погано я не можу, бо ще живі спогади як мені докоряли тим, що я стомилася, чи не зустріла з роботи салютами ) коли жили вдвох взагалі було просто і легко, набагато менше смикалася, ніж до розлучення